Роль краєзнавтва в освітньому процесі

Роль краєзнавства в освітньому процесі  

Видатний радянський педагог В. О. Сухомлинський писав: «Та найголовніше питання, яке не давало мені спокою протягом усіх років роботи, це питання про те, як ввести маленьких школярів у великий світ суспільного життя, як домогтися того, щоб кожна дитина бачила не тільки своє село, місто, красу річки, на берегах якої пройшло її раннє дитинство, а й величезний, неосяжний світ своєї Батьківщини? ».

Інтенсивне нагромадження досвіду використання місцевого  матеріалу в процесі вивчення основ наук сприяло формуванню предметних галузей краєзнавства — історичного, географічного, літературного, які стали важливими елементами методик викла­дання відповідних навчальних предметів. Процес краєзнавчої «спеціалізації» допомагає підвищити ефективність навчання, од­нак він не сприяв комплексному вивченню рідного краю. У ба­гатьох школах «монополія» на краєзнавство належить, як пра­вило, одному з учителів-ентузіастів — історикові, географові, біологові та ін. Це призводить до внутріпредметної «спеціаліза­ції». Історик, наприклад, нерідко захоплювався лише історичними дослідженнями, вчитель географії — вивченням природ­них багатств, біолог — фенологічними спостереженнями. У мас­штабах школи краєзнавча діяльність слабо координується.

Проблема комплексності і міжпредметних зв’язків є однією з найголовніших проблем теорії і практики шкільного краєзнав­ства дотепер. її розв’язання можливе на рівні створення опти­мальної системи краєзнавчої роботи в школі.

■ В. О. Сухомлинський вважав одним з найголовніших завдань учителя — відкрити перед вихованцями всі джерела, якими жи­виться велике почуття любові до Батьківщини. Це — природа рідного краю, рідне місто, село, підприємство, де працю­ють батьки, наш побутовий лад, створений і збережений ве­ликою ціною крові, братерська дружба народів нашої Вітчизни. Пізнання Батьківщини здійснювалося на уроках, екскурсіях, в уявних подорожах по країні, походах по рідному краю, маршру­ти яких з кожним роком розширювалися.

У науковій літературі немає однозначного трактування крає­знавства як педагогічного поняття, його вважають науковою дисципліною, методом навчання й виховання, дидактичним прин­ципом, формою позакласної роботи тощо. Така термінологічна невизначеність очевидно зумовлена багатоманітністю педагогіч­них функцій краєзнавства, слабкою розробкою його теоретичних основ.

 Краєзнавство не можна вважати науковою дисципліною, оскільки воно не має чітко окресленого об’єкта дослідження і неспроможне дати якісно нові знання. Результати краєзнавчого вивчення, як правило, стосуються певної галузі науки. Так, ме­теорологічні і фенологічні спостереження є складовою частиною біології, географії, археологічні і топонімічні дослід­ження — складовою частиною історії; фольклорні — мовознав­ства, літературознавства; вивчення народного прикладного ми­стецтва є галуззю мистецтвознавства, етнографії тощо.

■ Немає підстав відносити краєзнавство до методів навчання і виховання. Метод, як відомо, — це спосіб засвоєння знань, фор­мування певних якостей дитини. Краєзнавство ж не розкриває конкретного способу пізнавальної чи виховної діяльності, його неправомірно поставити, наприклад, поряд з методом бесіди, до­слідним методом. Інша річ, коли за допомогою дослідного ме­тоду здійснюються краєзнавчі пошуки слідопитів, геологів, ет­нографів тощо.

З переходом до вивчення основ наук значення краєзнавчого елементу у змісті освіти зростає. Він органічно включається в уроки усіх шкільних предметів і виконує різноманітні дидактичні функції. В одному випадку краєзнавчий матеріал сприяє збуд­женню пізнавального інтересу, стає засобом створення проблем­них ситуацій. У другому — виступає як засіб ілюстрації, унаоч­нення наукових ідей, що підлягають засвоєнню. В третьому — служить засобом здійснення міжпредметних зв’язків.

Важливу роль відіграє краєзнавство в позакласній виховній роботі. Завдяки багатству змісту і різноманітності форм краєзнавча робота стала важливим засобом реалізації принципу комплексного підходу у вихованні учнів.

Краєзнавство передбачає пізнання Батьківщини одночасно на рівні краю і цілісного державного організму. Це досягається ви­вченням і усвідомленням багатогранних зв’язків краю з усією і країною. Чим глибше учні вникають у політичні, економічні, культурні відносини краю з іншими територіями та областями, тим чіткіше осмислюється поняття Батьківщини.

Краєзнавство слід розглядати як багатогранну діяльність — освітньо-пізнавальну, пошуково-дослідну, суспільно корисну.

Освітньопізнавальна робота організовується вчителями - предметниками і виконується всіма учнями в процесі вивчення основ наук.

Пошуково-дослідна діяльність здійснюється переважно чле­нами краєзнавчих об’єднань під керівництвом учителів, місце­вих краєзнавців, учених. Це — діяльність юних геологів, археологів, етнографів, географів, фенологів. Зміст і обсяг роботи юних дослідників зумовлений їхніми інтересами, рівнем підготовки,  наявністю відповідних об’єктів вивчення, можливостями вчителів.

Отже, краєзнавство можна визначити як організовану і керуєму педагогами діяльність учнів, спрямовану на всебічне вивчення і активне перетворення навколишнього життя і природи.

Першоджерелами знань про оточуючу  дійсність і природне середовище є краєзнавчі об’єкти. За основними напрямами  їх можна поділити на такі групи: адміністративно-політичні  (населений пункт, район, область, національна респуб­ліка, а також державні органи, громадські організації), економічні (завод, с/г підприємства, шахта, транспортний вузол), історичні (пам’ятки, меморіали, заповідники), культурно-мистецькі (навчальні заклади, бібліотеки, театри, музеї, пам’ятки культури), природні (ліс, луки, гори, річки і водоймища та ін.).

Важливим джерелом знань є краєзнавча література: науково-популярна, довідники, путівники, статистичні збірники, міс­цева преса.

Краєзнавчі дослідження здійснюються за допомогою різно­манітних методик: опрацювання краєзнавчої літератури — науко­вої, науково-популярної, художньої, архівів, місцевої преси; бесід і інтерв’ю, опитування старожилів; спе­ціальних методик наукових досліджень — археологічних, етно- географічних, фенологічних; складання таблиць, схем, діаграм, графіків, що характеризують економіку, культуру, природні умови краю; методики статистичної обробки матеріалів соціально-еко­номічного характеру, спостережень за природою; використання технічних засобів — фотоапаратів, кінокамер, магнітофонів.

В основі краєзнавчо-туристської роботи лежать такі прин­ципи: Ідейно-політична спрямованість. Діяльність юних краєзнавців -підпорядковується завданням формування в них  світогляду, ідейної переконаності, любові до праці, високих морально-вольових якостей.

Науковість і посильність. У процесі краєзнавчої роботи в школі  формується система науково-природничих понять: вони запам’ятовують географічні, екологічні терміни, дізнаються про причини явищ, природи  тощо. Важливо, щоб знання учнів ґрунтувалися не на емпі­ричному матеріалі, а були глибокими, ґрунтувалися на наукових підставах.

Краєзнавче вивчення здійснюється на основі добре опрацьованих   методик і передбачає не тільки засвоєння певних знань, а вміння використання і узагальнення фактів багатогранного життя.